Петрович — Кохай Мене

Зустрілись ми з тобою випадково, коли осінні листя опада, коли дощі холодні лили з неба, стояла ти немов верба.
Я підійшов тихенько і промовив:
Чому дівча промокли в твої брови?
І зрозумів, це доленько прошептала:
Кохай мене і будеш ти коханий,
Цілуй мене, густа мої солодкі.
Ти зрозумій, це доля нас єднала,
Ні ти мене, ні я не вибирала.
Кохай мене і будеш ти коханий,
Цілуй мене в уста, мої солодкі.
Ти зрозумів, це доля нас єднала,
Ні ти мене, нііяк не вибирала.
Дощі лились холодні та недовго,
Зима накрила снігом все навколо.
Запутали стежки у ту діброву,
Під снігом не знайду оту дорогу.
І вже не чути в небі журавлі,
Вони вже полетіли десь у вирід.
Але ще сниться мені їхній спів,
І сняться очі та не чути слів.
Кохай мене і будеш ти коханий,
Цілуй мене в уста мої солодкі.
Ти зрозумій, це доля нас єднала,
Ні ти мене, ні я не вибирала.
Кохай мене і будеш ти коханий,
Цілуй мене в уста, мої солодкі.
Ти зрозумів, це доля нас єднала,
Ні ти мене, ні я не вибирала.
Ні ти мене, ні я я не выбирала.