Olena Lahoza — Дзеркало

Розкажи мені, дзеркало, щиро, не приховуй долю мою.
Говори, не хвилюйся сміливо, я почую правду твою.
Хто ж у світі миліший за всіх?
Та у кого та врода ховається серед вічних, воначе живих?
Чи то йде вже, або залишається?
Що ж ти, дзеркало, знову бавишся?
Наче дивишся, насміхаєшся. Дзеркало, м-м, відповідай!
Дзеркало, м-м, серце не край!
Де та краса, як зорі ясна? Де ж вона?
Де ж вона?
Де ж вона? Розкажи мені, дзеркало, мудро, яка врода важлива в житті.
Чи вважаєш красивим добро та чи є воно в простоті?
Як дізнатись, це зовнішні чари або дійсно справжня краса?
Не потрапити у пута примари та яка є за неї ціна.
Що ж ти, дзеркало, знову бавишся?
Наче дивишся, насміхаєшся. Дзеркало, м-м, відповідай!
Дзеркало, м-м, серце не край!
Де та краса, як зорі ясна? Де ж вона?
Де ж вона?
Розкажи мені, дзеркало, тихо, таємницю відверто розкрий.
Та краса то радість чи лихо? Не край серце моє пожалі.
Та мовчало люстерко то вперто, у собі секрет берегло.
І коли вже стало нестерпно, розлетілось на уламки це скло.
Що ж ти, дзеркало, знову бавишся?
Наче дивишся, насміхаєшся. Дзеркало, м-м, відповідай!
Дзеркало, м-м, серце не край!
Де та краса, як зорі ясна? Де ж вона?
Де ж вона? Що ж ти, дзеркало, знову бавишся?
Наче дивишся, насміхаєшся. Дзеркало, м-м, відповідай!
Дзеркало, м-м, серце не край!
Де та краса, як зорі ясна? Де ж вона?
Де ж вона?