Fauzia Sipa — Спогади Про Материнську

Бували дні, хотілося мовчати, сховати очі, вимкнути весь світ.
Та я навчилась знов себе збирати і підіймати голову на схід.
Не всі дороги стеляться рівненько, не кожен крок веде туди, куди.
Та я йшла, нехай було нелегко, бо знала після ночі є завжди світанки.
Я падала, вставала і йшла, хоч вітер розривав мої вітрила.
Крізь все, що мені доля принесла, я зберегла себе і в цьому сила.
Крізь кризу, сніг туманний і дощі я все одно шукала шлях до світла.
І поки б'ється серце в мені, я буду жити так, як захотіла.