Віолета — Чому Все Так Складно

До пізньої ночі
обоє тепер в телефоні.
Стікають на подушку сльози
гарячі, солоні.
І тягнеться знову, і знову боїться набрати рука.
Та цих помилок не пробачить ніколи життя-ріка.
Ти пишеш листа їй,
а потім вже звично стираєш.
По колу у мріях
і спогадах тихо блукаєш.
Як важко без неї!
Та ти обираєш мовчати,
хоча твоє серце
продовжує вперто кохати.
Ну чому все так складно?
Ми ж ускладнюєм все самі.
Рідні ще донедавна,
а сьогодні такі дурні.
Ти не станеш чужою, хоч десяток обручок одягни.
Між тобою і мною не збудують паркан вони.
Вже листя пожовкле,
танцюючи, пада додолу.
І хвилі зелені
торкаються меж суходолу.
А ті, котрі в цьому житті попри все
найрідніші,
сьогодні мовчать
і лиш пишуть то прозу, то вірші.
О, як же це важко в розлуці навідлі кохати.
Ночами по той бік екрану до ранку не спати.
І тягнеться знову, і знову боїться набрати рука.
Та цих помилок не пробачить ніколи життя-ріка.
Ну чому все так складно?
Ми ж ускладнюєм все самі.
Рідні ще донедавна,
а сьогодні такі дурні.
Ти не станеш чужою, хоч десяток обручок одягни.
Між тобою і мною не збудують паркан вони.
Ну чому все так складно?
Ми ж ускладнюєм все самі.
Рідні ще донедавна,
а сьогодні такі дурні.
Ти не станеш чужою,
хоч десяток обручок одягни. Між тобою і мною не збудують паркан вони.