Tayemno, Nazarii Rubel — Закохались Восени

На останній трамвай ми якось не встигали.
Тож разом від дощу ми під дах заховались.
Своїм шарфом зігрів мене, я пам'ятаю.
Сам до нитки промок. Я не раз це згадаю.
Пам'ятаю, трамвай вже за рогом зникав.
Я ж за ним, якщо чесно, то і не поспішав.
Ти сміялась із наших промоклих плащів.
А я твій сміх того вечора так полюбив.
Ми закохалися восени, коли жовтіли ясени.
Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
Ми закохалися восени, коли жовтіли ясени.
Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
Минуло від тоді чимало років.
Тепер я впізнаю звук твоїх кроків.
Осінній дощ по вікнах барабанив,
а ти мене, як і тоді, так далі вабив.
Вечірнє місто окуталось в туман,
а я і досі закоханий у тебе, мов пацан.
І знову листопад до вікон завітає.
І знов твій сміх,
як вперше, зігріває.
Ми закохалися восени,
коли жовтіли ясени. Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
Ми закохалися восени,
коли жовтіли ясени. Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
А наш трамвай без нас кудись спішив.
Та не шкодую, що його я пропустив.
Ми закохалися восени, коли жовтіли ясени.
Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
Ми закохалися восени, коли жовтіли ясени.
Тоді трамвай без нас пішов, а кожен в іншому любов знайшов.
Ми закохалися восени. Коли жовтіли ясени.