Ai Mova — Дощ

Знову дощ торкається вікон,
наче знає, де тебе знайти.
Я давно не кличу тебе вголос,
та мовчання кличе з глибини.
Стільки слів я так і не промовив,
все беріг до кращих наших днів.
Може, дощ сьогодні скаже знову те, чого сказати я не встиг.
Якщо почуєш серед ночі дощ по склу,
може, він тобі розкаже, як люблю.
Дощ, дощ, дощ, розкажи їй, розкажи, що вона і досі десь живе в моїй душі.
Дощ, дощ, дощ, не минай її вікна.
Скажи, я не забув її, не забув, не відпустив.
І якщо вона заплаче,
ти сльози заховай.
Дощ, дощ, дощ,
їй про мене нагадай.
Пам'ятаєш, вечір пахнув літом,
над землею падала зоря.
Ти сміялась і мені здавалось, так і буде вічно ти і я.
Ми тоді не берегли хвилини,
бо гадали, їх іще безмеж.
А тепер одна коротка згадка
може серце обпалити теж. Якщо почуєш серед ночі дощ по склу,
може, він тобі розкаже, як люблю.
Дощ, дощ, дощ, розкажи їй, розкажи, що вона і досі десь живе в моїй душі.
Дощ, дощ, дощ, не минай її вікна.
Скажи, я не забув її, не забув, не відпустив.
І якщо вона заплаче,
ти сльози заховай.
Дощ, дощ, дощ, їй про мене нагадай.
Коли осінь стане край віконця і дощі заграють по шибках,
може, ти згадаєш наше сонце, що колись тримали у руках.
Я не знаю, чи було це щастя, чи лише короткий теплий сон.
Та відтоді кожна моя осінь має твій знайомий камертон.
Якщо колись ти запитаєш: "Чи він любив?"
Нехай небо відповість. Якщо колись мене згадаєш, просто слухай,
як по шибці дощ шумить.
Дощ, дощ, дощ, розкажи їй, розкажи, що вона і досі десь живе в моїй душі.
Дощ, дощ, дощ, постукай в її вікно.
Скажи, я не забув її, не забув, не забув все одно.
І якщо вона заплаче,
ти сльози заховай.
Дощ, дощ, дощ, розкажи...
Розкажи,
розкажи,
розкажи,
про мене нагадай.
О-о-о. Дощ,
дощ, дощ, розкажи їй за
мене.
Дощ, дощ, дощ, все, чого я не сказав.