Tayemno, Nazarii Rubel — Заблукані Душі

Була завжди готова усім догоджати
І чужі побажання своїми вважати
Хоч в дзеркалі бачила наче й своє лице
Але відчуття
Що все це не те
Я теж посміхався
Коли ледве тримався
І тільки з тобою я не прикидався
Жартома уникав неприємні питання
Я завжди шукав для всіх оправдання
Заблука душі.
Та все ж не пропа
Ми просто не тими дорогами йшли
Не тих ми до себе чомусь підпускали
Та все ж одне одного в речі знайшли
Тепер я не мушу всміхатись днини
Ховати образи, відчувати провину
Мене знаєш веселу і також сумну
І навіть сердиту
Та все ж любиш таку
З тобою уперше навчився кохати і більше
Не треба героя вдавати.
Навчився про
Втому і сум говорити.
Не страшно, бо
Знаю, що будеш любити
Заблука душі та все ж не пропали
Ми просто не тими дорогами йшли
Не тих ми до себе.
Чомусь підпускали
Та все ж одне одного врешті знайшли
Не обіцяю, що не буде падінь
Не обіцяю безхмарних нам днів
Та якщо заблукаємо колись іще знов
Ми знаємо, що нас проведе уже наша любов
Заблука душі та все ж не пропали.
Ми
Просто не тими дорогами йшли.
Не тих ми
До себе чомусь підпускали
Та все ж одне одного врешті знайшли
Заблука душі та все ж не пропали
Ми просто не тими дорогами йшли
Не тих ми до себе чомусь підпускали
Все, щоб одне одного врешті знайшли